Рівень кортизолу

Виходити з закладу бажання одразу зникло, аби тільки не зустрічатися з цією людиною, але, як виявилося, чоловік направлявся в цю ж кав’ярню, тому через пару хвилин зустрітися доведеться. Бачити свого куратора, Валентина Дмитровича, поза лікарнею — останнє, чого хотіла, особливо зараз. Але чоловік вийшов одночасно з нею з відділення й, певно, прослідкував куди дівчина так поспішала.       — Дар’я Андріївна! — робив здивований вигляд, що було дуже награнно. — Невже сама доля більше не може терпіти ваших відмов і звела нас? — підійшов ближче до дівчини, яка тільки-но вийшла з кав’ярні та збиралася якомога скоріше втекти звідси, але чоловік вчасно підловив.       — Вибачте, але доля нас тільки може розлучити, я поспішаю. — потиснула плечима, збираючись зробити ще одну спробу втекти, але в цей раз чоловік схватив за передпліччя, радісно випереджаючи втечу. — Валентин Дмитрович… мене правда чекають.       — Навіть не вип'єш зі мною кави? Кажуть, тут хороше місце. Даша тяжко зітхнула, не знаючи як себе правильно повести, адже з цим чоловіком їй ще працювати, та і від нього багато залежить в плані її знань та досвіду. Придумати щось адекватне було складно, але думки про Тимофія дали ідею.       — У мене поганий смак на чоловіків — обираю лише дуже ревнивих. Тому, думаю, мій хлопець буде не дуже радий, якщо дізнається, як я проводжу час замість того, аби поспішати до нього. — усміхнулася, обережно обираючи його руку з себе.       — Ви ніколи не казали, що у вас є хлопець. — нахмурився. — І я ніколи вас ні з цим не бачив.       — Я не дуже люблю виносити своє особисте життя за його межі. — тяжко зітхнула, стримуючи себе.       — Якщо не побачу тебе з ним — не повірю. Ні, ні в якому разі я не маю на увазі, що у тебе не може нікого бути, але ж…       — Вам не здається, що ви трошки перебільшуєте? — продовжувала вести спокійно діалог. — Ми з вами лише колеги, якщо дозволите так назвати.       — Робота ніколи не заважала стосункам, Дашо. — продовжував стояти на своєму. — Сподіваюсь, що ти набрехала про хлопця, інакше доведеться відбивати. — сказав, відходячи від дівчина, звісно ж що, не збираючись заходити в кав’ярню. Дар’я видохнула, нарешті розслабляючись. За роки інтернатури звикла до його залицянь, але останні місяця чотири він пішов у ва-банк. Це починало сильно дратувати та зароджувати думку, що після інтернатури не варто проситися вийти на постійну роботу в штат у цьому відділенні. Але наразі думки були достатньо далеко від цього, адже Тимофій нікуди з голови не зник. Питань було достатньо і ця людина з кожної хвилини все більше й більше заповнювала голову та душу. Та навіть інформація про сина мало відштовхувала, навпаки, хотілось більше дізнатися про нього — про дружину, про малого, про все. Але якщо є дружина — дізнатися зможе лише про це. Тим не менш, дізнатися про це необхідно було, аби не давати собі хибні надії. Тому тиждень і ходила в кав’ярню кожного ранку та вечора, сподіваючись зустріти його, вбиваючи себе думкою, що цього може більше не статися. Та й Мирослава, чесно кажучи, вже стала хвилюватися, що, по-перше, залишилися без постійного клієнта, а до того ж, по-друге, було шкода дивитися на Дар’я, яка стала вже в якійсь мірі подругою.       — В обід заходив колега Тимофія. — сказала Мира радісним голосом, зустрічаючи Дашу чи майже не на порозі. — Тільки, якщо що, я тобі нічого не розповідала, так само як і мені ніхто нічого не розповідав. Тим цього не любить.       — Та кажи вже, ніхто тебе не здасть! — взяла Мирославу під руку, відводячи дівчину до її робочого місця. — Ти сяєш яскравіше, ніж я після захисту диплома.       — Тимофій нарешті вийшов на роботу і зараз розгрібає справи. — захлопала в долоні, обіймаючи Дашу. — Впевнена, сьогодні-завтра він з’явиться тут! Та що там завтра, він вже сьогодні людей не витримає і прийде заспокоюватися. Ви нарешті поговорите, ти йому скажеш як він тобі подобається і, можливо, я нарешті побачу Тима в оточенні жінки. — зачарованно промовила Мира, відводячи погляд. — Сподіваюсь, він обов’язково прийде сьогодні, коли закінче роботу. Ти ж з ним поговориш, правда? — нахмурилася, дивлячись на дівчину.       — Ну-у… — протягнула Дар’я, трохи відходячи від баристи. — я була впевнена, що як тільки з’явиться можливість, то так, поговорю. Але давай ми не будемо зараз діяти на емоціях. Можливо, він взагалі одружений і цей час провів у відпустці з коханою.       — Я ніколи не бачила його з жінкою й майже впевнена, що у нього нікого немає. Ми з тобою це обговорювали позавчора. — закотила очі. — Треба все дізнатися. Якщо це зробиш не ти, то зроблю я для тебе! — емоційно прощебетала, продовжуючи хмуритися. Дивно, що зі сторони клієнта ніколи не помічала цієї зайвої емоційності.       — Добре, все, добре! — на відміну від деяких, тримала себе в руках. — Якщо ми побачимось, я спробую пересилити себе та спитати спочатку хоча б про дружину, для початку. Але, Миро, — змінила тон на строгий. — Ані слова про те, що він мені подобається.       — Ти що? Звісно я, не дивлячись на його настрій, будь він не ладний, розтринькаю, що він тобі подобається чи не з першої зустрічі! — так само емоційно «пожартувала» бариста, відвертаючись від Даші.       — Здавалось пройшов лише тиждень, а люди за тиждень встигли влізти вже в любовні пастки. — почула за спиною знайомий чоловічий голос, на який розвернулася і Міра, яка вже, нарешті, хотіла зайнятися роботою. Дар’я одразу забула як дихати, коли чоловік пройшов поряд, направляючись до свого улюбленого місця. Настільки розгубилася, що навіть не одразу почула, що до неї від звертається.       — Я сподіваюсь, чоловік адекватний? — з посмішкою спитав, додаючи: — Маю на увазі, чи не знадобиться потім вам моя візитівка як адвоката з сімейних питань.       — О ні, Тимофію, там дуже хороший чоловік, я за це ручаюся. Тільки от він не знає, що подобається Дашулі. — тяжко зітхнула. Ніколи не дозволяли собі так багато й емоційно розмовляти з Тимофієм, але ж Даша тепер її подруга. І ця подруга втюрилася в такого то чоловіка. — От ви нам допоможіть. Як дізнатися, чи одружений чоловік? — почала готувати його йому улюблену каву.       — Ви серйозно? — засміявся, на що Мирослава взагалі налякано на нього подивилася. Вперше за три роки почула його справжній сміх, що звучало так дивно. — Не думаю, що я та людина, яка може допомогти когось з кимось звести, вмію тільки правильно розлучати.       — Але все ж таки? — влізла вже Даша, сідаючи на місце поряд з ним, ховаючи погляд. — Ви ж чоловік, повинні орієнтуватися в таких питаннях. Тим паче стільки пар бачили.       — Дар’я, я не люблю давати поради, але, можливо, краще чесно поговорити з людиною, яка вам подобається і все дізнатися. — дивився на неї, помічаючи як вона соромиться. — У цьому немає нього такого. І підказати вам навряд чи що можу, люблю прямолінійність. І сам, і по відношенню до себе.       — Ви одружений? — Мира перебила Тимофія, який хотів ще щось додати. Прямолінійність значить прямолінійність. Тим паче, що Даші сказали, якщо вона сама цього не зробить — зробить за неї.       — Я бачу за тиждень багато змінилося? — помінявся у настрої, переводячи погляд на баристу. — З якого часу ви так багато та не влучно говорите? Мені подобалося, як було раніше, в тиші та спокої. — серйозно сказав. — І ні, я не одружений. Вдівець. — перевів погляд знову на Дашу. — Це було не так складно дізнатися, правда, Дашо? Дар’я одразу різко підняла на нього погляд, відчуваючи радість Мирослави навіть на відстані, що починало давити. Не знала, як реагувати і що саме викликало більше здивування.       — Дашо? — нахмурився Тимофій, трохи наклоняючись до дівчини. — Все нормально? Ви сьогодні трохи дивна… Та ви дві сьогодні якісь не такі. — знову кинув погляд на баристу, яка поставила його каву перед ним. — Зроби, будь ласка, і Даші її постійне замовлення і додай ще якийсь новий десерт, мені вже доповіли про новинки. — взяв свою каву, покидаючи своє місце, аби сісти за якийсь столик. Даша навіть не помітила одразу, що увесь цей час він тримав у руках планшет, видно, планував закінчити роботу за кавою. Як тільки чоловік зайняв столик подалі, Мирослава просто витріщилася на дівчину, маючи бажання закричати «а я казала». У Даші ж в голові все перемішалося в один великий ком, вишинкою якого був її поганий настрій, адже за увесь день набралася стільки негативних емоцій через свого куратора, що на чоловіків не дуже то і хотілось дивитися. Ні, окрім одного. Він вдівець і у нього є син. І до того ж цей чоловік, по словам Міри, не дуже любить розмовляти та проявляти певну кількість емоцій, але пару хвилин тому вона чула його сміх та добрі поради. Та він, наче, дійсно цікавився нею як другом. Або їй це здалося. Їй точно це здалося. У всіх буває просто гарний настрій.